Окрім цього, в 60-х роках для полювання та догляду за територією лісові господарства збудували мережу облаштованих лісничівок та колиб. Хоча й зводили їх зовсім не для туристів, однак у таких притулках було все необхідне для того, щоби мандруючий міг зупинитись і перебути лиху годину. Багато з хатин були зачиненими, але з тамтешніми замками можна було дати раду.

З розвалом лісокомбінатів нагляд за будиночками занепав, всі стали незалежними, а будиночки – непотрібними, так як будувались господарським методом і вважались тимчасовими спорудами. Саме в цей час наші “незалежні” прихильники вільного відпочинку почали виявляти активність і втілювати перші елементи свободи. Як результат – значна частина хатинок згоріла, а найближчі з них були розібрані й вивезені у невідомому напрямку. В цей же час припинили своє існування туристичні клуби, люди вже не думали про відпочинок. Туристські стежки стали непотрібними.

Проте шанувальники туризму з Калуша та Івано-Франківська (колишні альпіністи і не тільки) продовжували здійснювати регулярні виїзди в гори у вихідні, здебільшого в зимовий період. Мета поїздок - відпочинок та сходження на вершину. Зупинялись на старих лісничівках, щоразу намагаючись підтримувати їх в належному стані. Розуміли, що без ремонту даху і пічки будиночки не зберегти. А тому щорічно, наприкінці 90-х років, напередодні зими виготовили та винесли на 3 будиночки по пічці-буржуйці. Стежками не займались, так як наші виходи були переважно взимку.

2000-2001 рік.

Знайомі організовують зустріч з головою фонду з Польщі. Їду вчитись в Академію Місцевого Розвитку. Під час навчання натрапляю на матеріали, які свідчать, що туризм на наших теренах має дуже велику історію. Тема зацікавлює, і матеріалу відшуковую дедалі більше – зібрані довоєнні карти нашого краю, маю повністю опис Шляху, який існував у 30-ті роки. Також довідуюсь, що у ті часи тут був перший український туристичний притулок. Створюємо громадську організацію. Уперед.

Для полегшення діяльності організації в області реєструємо її як регіональну. Пишу Проект відновлення Східно-Карпатського Туристичного Шляху. Досліджуємо стежки, ентузіазм випирає, хочеться все зробити. Чуємо слова підтримки від обласного керівництва, зустріч з заступником губернатора, підписане розпорядження про виділення коштів. Далі папери, папери, папери, щотижневі поїздки в Івано-Франківськ, потім щомісячні, далі перестаю їздити, розуміючи, що переважній більшості то.... “Та це ж роботи на десятки років...” – слова об’ємного начальника з адміністрації, який бачив гори тільки з машини, і я розумію його, бо гроші потрібні йому перш за все на інші, більш перспективні для нього заходи.

Але наприкінці 2001 року цей начальник отримує свою перспективу, і в останній день року нам таки переказують половину обіцяних коштів. Ура!!! Є за що працювати. А влітку цього року знайшли перших однодумців серед громади – в серпні відкрився сайт www.karpaty.com.ua

2002 рік

Купуємо бензопили для різки тонкоміру та більших дерев і 19 травня приступаємо до роботи – прочистка стежки на Вишківський Ґорґан. Далі ще буде величезне дерево під Малим Ґорґаном, густий молодняк на спуску в долину Свічі, куштування масла замість компоту під Поганцем, 5 тижнів жерепу на Молодій в спеку, коли хотілось випити приємного кольору бензинову суміш, довгий пошук маршруту виходу з урочища Кругла на г. Молода, водна переправа та приємна дорога до Ґроф'янського ставу, водяний туман на Ґрофі, коли бачиш перед собою тільки найближчі гілки жерепу. І далі знову жереп, жереп, жереп... Так ми вийшли до г. Попадя і спустились під Коретвину.

Бензопила стала для нас незмінним супутником, і деякі оригінали перейменували нашу організацію в “Карпатські бензопили”. Працювали ми по 3-4 особи, переважно у вихідні. Робота не оплачувалась, гроші витрачались тільки на продукти та транспорт. Також мінявся склад учасників – робота була дійсно важкою – підйом в 7 ранку і праця до сутінок. Стежки вийшли трохи ширшими, ніж планувалось, але причина криється в особливості різання бензопилою, коли працюючий змушений під вагою нахилятись і різати ближче до кореня.

Окрім цього, влітку на семінарі за участю наших сусідів - громадських організацій з Львівської області та Польщі (ПТТК, Товариство Карпатське) відкрита дискусія про створення сучасної української системи знакування туристських шляхів.

Пізньої осені за сприяння держлісгоспу заготовляємо лісоматеріали для відновлення туристичного притулку на полонині Плісце, що під г. Ґрофа в Рожнятівському районі.

2003 рік

За рахунок Гранту від фонду PAUCI, спільно з Радою з туризму Карпатського регіону та Спілкою сприяння зеленому туризму проводимо одноденні семінари в селах Бистриця, Вишків та Гриньків (Осмолода, Кузьминець). Людей збирається досить багато. Розмови зводились до такого: "Краще дайте гроші!", у відповідь – "Ми не влада!"; "Коли ви у нас щось зробите, щоб була робота і гроші?" – ми радили самим спробувати заробляти. Роз’яснюємо, наводимо приклади, запрошуємо на навчання. Записую бажаючих, ходжу по садибах. Багато відмов: немає паспорта – зробимо; "а що я там не бачив, я все знаю..." – переконую; "чоловік не пускає..." – клянусь, що не звабимо і повернемо назад. Туристів в тутешніх краях мало, і переконати вдалось небагатьох.

Згадані заходи залишили по собі суперечливе враження. Влада сприймала нас як завуальовану комерційну структуру, населення – як представників влади, звідсіля й недовіра. Найжахливіше чути, як влада і місцеві в один голос просять "дати", "зробити", "помогти", бо це нам потрібно. Якщо сам не зробиш, то ніхто тобі не зарадить – ця фраза була основним лейтмотивом подальшого навчання переконаних людей в Польщі, і я був радий, що вони це зрозуміли. Вони вже з нами.

Під час навчань в Польщі також налагоджуємо тісні зв’язки з Бещадським Товариством Роверистів (BTC) з м. Устшики Дольнє Підкарпатського воєводства.

Влітку стало зрозуміло, що грошей від влади не буде, і на залишки коштів ми позначили прочищений відрізок Шляху маркерами. Це не можна вважати повноцінним знакуванням, але ж на такі речі потрібне достатнє фінансування.

Восени відвідав Польщу. Ось мої враження від поїздки, які збереглись:

Найбільше вразило, що працюють не тільки на себе, але й для людей. Є певний бар’єр, за який вони не заходять; чи не є ця межа дотриманням законів, поєднанням своїх інтересів та потреб суспільства? Найважливіше те, що під час перебудови тут нічого не розпродали, не розікрали, тобто зберегли інфраструктуру, яка будувалась роками.

Згадане вже ПТТК - це аналог нашої Федерації туризму, яка нині є самостійною громадською організацією. Вона має потужну інфраструктуру, завдяки їй отримує кошти та інвестує у розвиток туристичного руху.

Хоча поїздка припала на кінець сезону, але в Бещадах в цей час на маршрутах було досить велелюдно. Навіть дратувало безупинне "чесць" або "дзєнь добри". Крім того забагато, на мій погляд, знаків на деревах. Але це вимоги інструкції і не тільки в Польщі. Це — з негативу.

Далі – позитив. На кожному кроці - все для туриста. Як завдяки приватному сектору, так і місцевій владі (гміни), і звісно адміністраціям національних парків. Навмисне ходив і шукав аби придертися.

Туристи привчені викидати сміття у відведених місцях (хоча і не без винятків). Сміття теж було немало (Бещади), але збоку від стежки і порівняно небагато, як на таку кількість людей. При мандрівках, особливо в Татрах, мені ніби чогось не вистачало. Лишень пізніше зрозумів - не зустрів того засилля кострищ, котрі у нас мозолять очі навіть на одній стоянці. Не видно наслідків господарювання (на відміну від наших лісгоспів та бригад лісозаготівельників) – може й тому, що дозволено ходити лише по знакованих стежках. Довкілля не засмічене безліччю поліетиленових пляшок: бачив дві глибоко заховані в каміння при підйомі від Морського Ока на г. Риси. Мабуть через те, що переважно носять термоси, та і виховання тут зазвичай відповідне. Обгортки від цукерок зустрічаються теж, але рідко.

Висновок: якщо чогось захотіти, то можна добитись, але потрібне хоча б невелике бажання та поєднання інтересів приватників, влади тощо. На жаль, приватник, прийшовши до влади, різко втрачає інтерес до спільного діла, мало того, добитись чогось від влади можуть приватники із досить значним капіталом. Типовий дикий розвиток.

І як же у зв’язку з цим не згадати дискусії з прихильниками дикого розвитку туризму? Дикий туризм буде у нас ще довго, бо все решта у нас таке саме дике: ведення справ, вирубки, масова культура тощо. Не може дикунство бути саме по собі. Якщо зміняться люди, зміниться і довкілля.

Підсумком поїздки була 34 щорічна конференція "Європейського спілки мандрівників" у Кракові, в якій прийняли участь близько 80 представників з 26 країн Організація існує 34 роки і займається переважно Міжнародними Шляхами і дотичними до них питаннями. Спілкування проводили німецькою, інколи був переклад англійською і французькою, однак якось розумілись. Було приємно, що нас представляли як представників України. Висновок з конференції: в європейців свої проблеми, і Україною цікавляться аби не заважала. Найбільший інтерес до нас у поляків, чехів та словаків. Налагоджуємо контакти і отримуємо від чехів їх інструкцію знакування – подібна до польської, як і словацька.

Побажання поляків – об’єднайтесь, як мінімум в регіональну організацію і з вами будуть мати справи. Тему об’єднання громади неодноразово піднімав на www.karpaty.com.ua, але ідея не отримала підтримки.

Ці роки були для нас найбільш продуктивними – ентузіазм, підкріплений коштами творив чудеса. Всі були задоволені – влада дала нам кісточку, ми її гризли і будували великі плани на наступний рік.

2004 рік

Настав рік, напередодні якого мені сказали слово “Вибори”. Я все зрозумів і пішов влаштовуватись на роботу. Перед тим трохи займався підприємницькою діяльністю, що давало можливість існувати та займатись улюбленою справою.

Опираючись на досвід Польщі, цього року спробував налагодити співпрацю з ПТТК, яка передбачала спільне з сільською громадою та підприємцями зведення туристичних баз, знакування, розвиток маршрутів для туристів. З колегами по сайту промаркували стежку на озеро Синевир. Планували більше, проте обіцянки голови залишились обіцянками, от  я і заспокоївся.

Без роботи все одно сидіти не буду. Від червня почали роботу над інструкцією із знакування. Пошук в Інтернеті, переклад інструкцій інших країн, робота з матеріалами опонентів, поїздки до однодумця в адміністрацію, постійні дискусії. Місяці роботи визначили напрямок, в якому рухатись. А гроші для розвитку туризму ми побачили на чисельних біг-бордах, які прославляли нашу туристичну область обабіч автодоріг. А напередодні виборів - вже й біг-мордах.

2005 рік

Нове натхнення прийшло після виборів. Знав, що на цей рік в бюджеті закладені кошти. Спочатку було затишшя: формувалась нова команда і не було до кого звертатись. І тільки в травні з’явилась така можливість.

За столом в кабінеті сидів такий же об’ємний начальник, тільки молодший за віком, і казав, що ходить в гори і хоче в Європу. Тоді то був актуальний лозунг, і я подумав, що теж туди хочу (ба вже не один рік), але на цій дорозі багато завалів, які треба прочистити. Показав проект “Спільним Шляхом до Об’єднаної Європи”.

Через декілька тижнів мені повідомили, що краще було б написати Програму розвитку мережі туристських маршрутів, адже це ПРОГРАМА, яка може постійно фінансуватись, а не якийсь там Проект. Так як на порозі було літо, і пора братись до роботи на стежках, я чомусь повірив цьому начальнику, розрахувався з роботи, яка мені зовсім не подобалась, а вже за кілька днів не без допомоги однодумців Програма була готова. Далі її погодила депутатська комісія облради і..........

Всі роботи в лісовій місцевості необхідно проводити з дозволу державних лісових господарств. Ще в 2001 році ми отримали погодження на відновлення Шляху і тому цього року, не чекаючи фінансування, розпочали чистку стежок. Адже запланований на цей рік 35 км відрізок Шляху був погоджений з владою, яка називала себе народною, і ми, як частина народу, мали б їй вірити. Стежки в нас теж для народу і не є приватними, а літо – пора, коли їх найкраще чистити.

Ми далі плануємо, чистимо стежки, а тим часом бюрократичне минуле об’ємного начальника пересилює його любов до гір і виставляє додаткові вимоги. Більшість з них відразу були виконані, але вимоги типу "дайте мені довідку, що ви маєте довідку" виконувати було абсурдом. Пізніше було вирішено, що туризм в Європу має йти разом з культурою, відповідно неокультуреним туристам гроші не належаться.

Також 2005 року через сайт вдалось "розбудити" громаду, розпочався збір коштів, а від середини серпня ми розпочали роботи по відновленню туристичного притулку на полонині Плісце. Лісоматеріали були заготовлені, але зібрані раніше документи на реконструкцію уже не мали юридичної сили, через що довелось мало не все починати з початку. Проте цього разу звернулися до найвищих структур і перемогли. Реконструкцію санкціонували у Міністерстві екології. Цього явно не очікували в низах, однак уникнути кропіткої паперової боротьби з системою, що триває донині, повністю не вдалося.

Попри все ми вирішили не залежати від волі чиновників і швидко встановили коробку будинку. Далі потягнулись робочі будні. Зібраних громадою коштів вистачило, але матеріали через особливість місцевості довелось виносити наверх вручну. Від населеного пункту до полонини близько 10 км, але останні 2,5 км стежки за 3 місяці роботи для багатьох стали дуже знайомими. Спочатку дошки, відтак металопрофіль, цемент, пісок, а ще - дві величезні купи каміння. Сказати, що було важко - значить не сказати нічого. Цього року не встигли закінчити всі роботи, притулок ще не працює, тому що було мало часу і помічників. Але зробили, що змогли. Громадою. Разом.

Як завжди, було і залишилось багато скептиків: спалять, зруйнують і т.п. Ще більше є і буде тих, хто дає поради. Як правило, це породжена заздрістю звичка людей, які не в стані зробити щось самі. Якщо знаєш, як зробити краще, чому тільки говориш – спробуй сам то зробити, особливо якщо це стосується будівництва. Інколи це дістає, але ми живемо в різнобарвному суспільстві, яке поділяється на споживачів та творців. І з цим треба миритись.

Облаштування місць для ночівлі (будівництво чи реконструкція туристичних притулків) вимагає отримання дозволів та погоджень. На даному етапі це є надзвичайно важкою справою. Тому, паралельно з роботами по реконструкції, нами проводилась робота в кабінетах. Керівництву Держлісгоспу був запропонований варіант співпраці – спільна діяльність з розвитку туризму на закріплених за ним територіях. Від наших пропозицій важко відмовитись – ми пропонуємо все робити самі по туризму, хочемо спільно реконструювати старі будинки і щоб нам допомогли лісоматеріалами для цього. А також, щоб після рубки стежки відновлювали лісозаготівельники. Офіційно – 50 на 50, а фактично наших витрат буде значно більше. Ніби всі згідні, зібрали майже всі підписи, погодили на вищому рівні та в обласному фонді держмайна. Не проти районна архітектура, земельники, влада…, але досі ті колиби не поставлені на баланс. Це може зробити тільки лісничий. Проте структура, в якій він працює, аморфна: зрушити щось з місця надзвичайно важко. А може причина криється в іншому? От і нам знову усміхаються. Ех, чиновники…

А було б добре то все відновити. Наглядати за ними міг би лісник чи єгер, відповідальний за даний квартал. Після створення рекреаційних зон у таких місцях цілком справедливим було б спрямовувати кошти від оплати за ночівлю на користь лісгоспу та оплати праці відповідальних осіб. Також можна фінансувати ремонт стежок та відновлення інших притулків. І природі менше шкоди, бо буде нагляд, і сміття менше залишатимуть. А як то зробимо, хоча б частково, тоді вже треба братись до карт. Бо подивишся на карти – все перемальовано різними кольорами, все пороблено, а в лісі шелестить крона дерев, і гудить трелювальна техніка. І путівники більше розповідатимуть про цікаві місця, а не тільки про те, якою дорогою треба йти, аби не зблукати.

А може вже пора ту техніку потрохи міняти на більш сприятливу для середовища, і не робити стільки тих доріг? І навчатись прибирати за собою гілки та залишки дерев, які в перспективі можна використати для виробництва плит чи біопалива, як це роблять скандинави? Тоді й молодняк виросте, і не складатиметься враження, що проходиш територією бойових навчань. А дозволи на лісозаготівлю надавати тільки структурам, які дотримуються даних правил.

Зате в кабінетах життя продовжується. Далі носяться папірці, малюються масштабні плани, губернатором підписана Програма і вже новий, культурний начальник від туризму, наприкінці року повертає вкладені мною в туризм кошти. Насправді важко було в це повірити після стількох місяців обіцянок. Але рік закінчується і планована робота до кінця не зроблена – будемо доганяти вже наступного сезону.

2006 рік

На початку року зовсім випадково натрапляю на матеріали про створення “зелених стежок” в Європі. Зелені стежки (Greenways) - це туристичні траси спадщини і екотуристичні продукти, які створюються в районі рік, загальновизнаних історичних, торгових  шляхів і природних коридорів. Ця партнерська ініціатива заснована на співпраці неурядових організацій, місцевих рад, урядових інституцій і підприємництва. Для реалізації своїх цілей вони пропонують використовувати старі інфраструктури і шляхи (необлаштовані туристські та мисливські стежки, занедбані лісові будиночки, покинуті колії тощо).

Так це ж те саме, чим займаємось ми! От тільки співпраці нам бракує. Читаю далі…

Основні елементи зеленого шляху:

1. Головна вісь (у більшості випадків її формує велосипедний шлях)
2. Мережа різнорідних тематичних місцевих шляхів, вписаних в головну вісь
3. Туристичний продукт має базуватись на місцевих ресурсах
4. Партнерство в регіоні та координатор шляху
5. Місцеві ініціативи з метою охорони природної та культурної спадщини

В рамках конкретних зелених шляхів місцеві партнери (неурядові організації, школи, агро туристичні господарства тощо) і туристичні агенції готують та впроваджують на ринок різноманітні туристичні пропозиції як для окремих туристів, так і організованих груп, які спрямовані на різні сегменти ринку. Це можуть бути заняття в зелених школах, творчих майстернях, пропозиції активного та пізнавального відпочинку, а також регіональні чи міжнародні велосипедні, пішохідні, каякові злети чи змагання вздовж цілого шляху Ґрінвей.

Всі туристичні продукти на зелених шляхах Ґрінвей базуються на використанні місцевого потенціалу і підтримці місцевих громад. Вони опираються на місцеві ресурси – туристичні послуги, культурні пропозиції регіону, місцеві продукти і місця їх продажу, суспільні ініціативи.

Мандрівки шляхами природної та культурної спадщини – індивідуальні чи за участі туристичних агенцій, носять пізнавальний, екологічний, етнографічний та туристичний характер. Вони дають можливість пізнання проблематики і специфіки різних природничо-культурних, етнічних та суспільно-економічних регіонів, цікавих людей, фахівців з питань охорони спадщини та використання її на предмет оживлення місцевої економіки і врівноваженого розвитку.

Перше, що прийшло на думку після прочитаного – не буду я мати спокійної старості.

Якщо в європейських країнах ідея Ґрінвейс почала розповсюджуватись наприкінці 80 років, а в США ще раніше - в 50-х, то що тоді казати про нас, коли кажуть в народі, що ми відстали назавжди. В даний час Європейське Об’єднання Greenways (European Greenways Association - EGWA) вже налічує 35 членів.

Тому, керуючись принципами сталого розвитку (sustainable development - екологічно зорієнтованого місцевого економічного розвитку), відразу сідаємо писати проект з метою залучення громад та інших малосвідомих елементів до необхідної суспільству і вигідної для них діяльності.

Адже реалізація даних ідей сприятиме приїзду туристів, що змусить місцевих мешканців розвивати сферу послуг (проживання, харчування, прокат тощо), стимулюватиме до охорони природи, збереження ландшафтів і зменшення вирубок лісу та сприятиме використанню інших місцевих ресурсів. Як результат - розвиватиметься підприємництво, створюватимуться додаткові робочі місця і джерела доходів, активізуються місцеві громади, розвиватимуться місцеві ініціативи, стимулюватиметься відновлення та охорона традиційних ремесел, налагоджуватиметься співпраця між місцевостями та регіонами.

На жаль, наші добрі помисли не були належним чином оцінені, тому Office of the Counselor for Agriculture, Nature and Food Quality at Netherlands Embassy in Ukraine відмовив нам в наданні Ґранту. Зате завдяки проекту ми налагодили зв’язки з однодумцями з європейського партнерства Environmental Partnership for Sustainable Development" - Nadace Partnerstvi зЧеської Республіки та з Польщі.

Інформація про Ґрінвейз змусила нас трохи по-іншому подивитись на написану в 2005 році програму. Як результат, спільно з управлінням туризму обласної адміністрації, була розроблена змінена версія під назвою “Зелені стежки Прикарпаття”, яка була надіслана на розгляд в Кабінет Міністрів України в рамках конкурсу програм транскордонного співробітництва.

В продовження підписаного в 2002 році “Порозуміння про співпрацю між ПТТК та Фундацією”, спільно з Центральним Осередком Гірського Туризму ПТТК (COTG PTTK) ми реалізували проект “Підтримка пaртнeрcтвa cycпiльниx oргaнiзaцій i aдмiнiстрaцiй України в твoрeнні кoнцeпцiї розвитку гiрcькoгo тyризмy”, який отримав фінансування від Міністерства Закордонних Справ Республіки Польща.

Під час реалізації Проекту відбулось навчання в Польщі для прeдcтaвникiв aдмiнiстрaцiї oблacті і гiрcькиx райoнiв, члeнiв cycпiльниx oргaнiзaцій та мeшкaнцiв гiрcькиx територій, а також були проведені знакувальні роботи в Україні (300 км шляхів). Окрім цього, за участю партнерів проекту видана туристична карта Ґорґан мірилом 1:50000 та путівник по Українських Карпатах в трьох мовних варіантах – польському, англійському та українському.

Восени 2006 році ми продовжили співпрацю з об’єднанням “Центральний та Східноєвропейський Ґрінвейс” (CEG), до якого входять 6 фундацій з Центральної та Східної Європи (які є членами EGWA) та Сербії і Білорусі на правах спостерігача. Наш представник також взяв участь у конференції CEG, яка відбулась в жовтні 2006 року в місті Пловдів (Болгарія), на якій зробив презентацію організації та розповів про наші наміри щодо реалізації подібних шляхів на території Прикарпаття, концепція прокладення яких на стадії розробки. Результатом зібрання було підписання Сопронської декларації.

Напевно цей рік став для нас найбільш продуктивним. Через нашу наполегливість і видимий результат влада почала з нами рахуватись. Вже другий рік поспіль, не без проблем, але виділяються невеликі кошти на проведення знакувальних робіт. Восени на найвищому обласному рівні були проведені дві великі наради з метою виконання Програми. Влітку лісгосп виділив деревину для відновлення притулку, і тепер збільшились шанси на те, що притулок буде завершений в 2007 році. Дофінансування від управління туризму обласної адміністрації дало можливість завершити знакування Східно-Карпатського Туристичного Шляху в Долинському та Рожнятівському районах. Завдяки допомозі партнерів з Польщі прознаковано по одному маршруту в Надвірнянському і Верховинському районах, на території Яремчанської міської ради та більшість пішохідних маршрутів в районі села Осмолода Рожнятівського району, де також встановлено інформаційні таблиці та дороговкази. Вже отримано кошти від адміністрації на завершення знакувальних робіт в районі села Осмолода і на початок робіт в районі села Гута Богородчанського району. За ініціативи сільського голови та за кошти приватних структур прознаковано два одноденних маршрути для туристів в районі села Мислівка Долинського району.  

Хочеться вірити, що цей рік стане переломним.

2007 рік

На початку року отримуємо інформацію, що Програма “Зелені стежки Прикарпаття” успішно пройшла конкурсний відбір і включена в Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2007 – 2010 роки, затверджену Кабінетом Міністрів України.

Програмою передбачено, починаючи з 2008 року, фінансування з державного та обласних бюджетів знакувальних робіт на території області та надання коштів для відбудови семи та реконструкції п’яти лісових будиночків в туристичні притулки. Враховуючи, що 2008 рік Президентом України оголошений Роком Туризму, маємо надію, що дані кошти будуть виділені.

Але чекати "манни небесної" не в наших правилах і тому продовжуємо роботу в районах. Після наради в Рожнятівському районі отримуємо підтримку нашої діяльності, і Осмолодський держлісгосп ґарантує нам допомогу у відновленні стежок і реконструкції будиночків.

А у середині квітня відбулась зустріч у Кракові в рамках реалізації спільного з COTG PTTK проекту, де відбулась презентація виданої в рамках проекту карти та путівника, після чого вони були доставлені в Україну, а також зустріч з однодумцями з партнерства Центральний та Східноєвропейський Ґрінвейс” Fundacja Partnerstwo dla Srodowiska.

Наприкінці квітня Фундація за другою спробою виграла Ґрант за програмою KNIP "Турбота про ґорґанські заказники", що заснована Офісом Радника з питань сільського господаства, природи та якості продуктів при Посольстві Королівства Нідерландів в Україні. Проектом передбачено встановлення природоохоронних знаків для 20 об'єктів природно-заповідного фонду Рожнятівського району (4 заказники, 6 пам'яток природи і 10 заповідних урочищ), проведення екологічних акцій "Чисті гори" і "Забери своє сміття з собою!", екологічно-просвітницького семінару в с. Осмолода.

Туристично-рекреаційний напрямок ми розглядаємо як найбільш перспективний, адже активно-пізнавальні форми туризму є дуже популярними в країнах Європейського Союзу. Тому основу туризму в регіоні, на наш погляд, мають становити самобутня природна та історична спадщина, унікальні місцеві звичаї та культура, мальовничі краєвиди та збережена флора і фауна, а не кількість гірськолижних витягів та туристичних комплексів. Безумовно, дані об’єкти потрібні, але вкрай необхідно обмежити їх кількість та величину до таких розмірів, щоб вони не завдавали шкоди природному середовищу і не гальмували місцевий розвиток. Основу нічліжної бази в районах повинні становити самобутні сільські садиби місцевих мешканців. Тільки в такому випадку ми зможемо зберегти свою ідентичність і наші терени залишаться цікавими для туристів, і не тільки іноземних.

Ми виступаємо також за обмеження приватно-промислової діяльності в певних гірських районах області, до яких ми пропонуємо віднести місцевості, які лежать у високогір’ї (допустимо з висоти 1000-1200 м над рівнем моря), місця поблизу відомих історичних чи природних пам’яток: скель, водоспадів тощо (в радіусі 1-2 км) та екотуристичні шляхи (для прикладу, по периметру до 0,5-1 км). На даних територіях необхідно залишити натуральне середовище і споруджувати виключно будівлі, які слугуватимуть туристам для тимчасового перепочинку (туристичні притулки, колиби тощо).

А далі зійде сніг, і знову вихідні дні будуть присвячені праці на гірських стежках.

Головним парадоксом в нашій діяльності є те, що більшу частину робіт з відновлення стежок виконують люди, яким ці стежки непотрібні, бо можуть без них вільно мандрувати. Я був радий знайомству із Степаном Гуцулом, який чистив ці стежки із своїми однодумцями до нас маленькою ножовкою по дереву. І зустрілись ми з ним віч-на-віч на цих самих стежках, і не потрібно було пояснювати, для чого це нам потрібно.

Якщо і Вам не потрібно це пояснювати, запрошуємо до нас!!!

Ось нас скільки:

Стежки чистили: Вадим Мещеряков, Юра Шадрін, Василь Фіцак, Олег Першин, Віктор Худяк, Юрко Гудима, Кирило Сорохтей, Коля Лобов та автор.

Стежки маркували: автор, Григорій Мельник, Юрко Гудима, Володимир Гринішак, Юрій Філіпчук, Коля Лобов, Ірина Просим'як.

Дякуємо за допомогу: Назар Барабаш, Віталій Горєлов, Юра Зелик, Ярослав Козак, Вовка Сметюх, Володя Пастриган, Даринка, Андрій Гандаліпов, Лена Гордій, Володимир Худяк, Олег Корнага, Наталя Андрусів.

Окреме спасибі:

За підтримку нашої діяльності:
Григорію Мельнику (заступнику начальнику управління туризму ОДА)
Володимиру Федораку (начальнику головного управління туризму і культури ОДА)
Роману Новицькому (голові Рожнятівської районної ради)
Івану Гарвастовичу (сільському голові с . Мислівка)
Володимиру Гаразду (меру м. Долина)
Кшиштофу Пламовскому (Bieszczadzkiе Towarzystwo Cyklistow) за забезпечення необхідним інвентарем і дружні поради
Станіславу Яносі (Towarzystwo Karpackiе) за інформаційне забезпечення і терпіння
Єжи Каплону (COTG PTTK) за наполегливість і дотримання зобов’язань
Підприємцям Володимиру Іваницькому, Володимиру Пилиповичу Худяку та Віталію Максимовичу Малюку за фінансову допомогу.

Надавали допомогу у відновленні притулку на полонині Плісце:

в Осмолоді: Володимир Худяк
у Калуші: Олег Першин, Василь Фіцак, Володимир Іваницький, Василь Вагілевич, Валерій Головчиць, Олександр та Сергій Мацулевич, Іван Зазуляк, Павло Фіцак, Дмитро Піхтєєв, Ігор Лесь, Остап Чорнописький, Олександр та Віктор Будник, Роман Лящук, Роман Кравець;
в Івано-Франківську: Віталій Горєлов, Віктор Капак, Юра Шахов, Григорій Мельник;
у Чернівцях: Мирослав Хомин;
у Львові: Юра Зелик, Роман Паранчук, Степан Гуцул, О. Дудик, Євген Криса, Андрій Кузьмінський, Євген Мазуркевич, Олег Шостак, Роман Бречко, М. Партика, Анатолій та Андрій Пилипчук, Р. Сумик
у Тернополі: Ігор Осов'як, Андрій Коваль (Тернопіль - Нью Йорк)
у Зборові: Ігор Ковбасюк
у Києві: Юрко Гудима, Ярослав Козак, Андрій Косецький, Наталка Рудь, Володимир Гайван, Ірина Міняйло, Сашко Лукач, Павло Солодько, Мар'яна Рубіновська, Сергій Григурко, Олекса Кр.....(Pickard), Олекса Шевченко, Антон Величинський, Юрій Заставний, Анна Коломієць, Тарас Конюхов, Василь Мудрий, Марія Герасименко, Ірина Курінна
у Дніпропетровську: Ксенія Вишнякова, Юра Черешник
з-за кордону: харцежі (скаути) з Варшави (спонтанна добропожертва від зовсім незнайомих людей!), Станіслав Яноха (Варшава)

Надавали допомогу у відновленні стежки по потоку Котелець

група студентів I курсу Національного університету театру, кіно, телебачення ім. Карпенка –Карого (майстерня Кочнєва) на чолі з Леонідом Кантером та Андрій Небелюк.